До 125 - річчя від дня народження Павла Тичини

     Відзначаючи 125-річницю від дня народження П. Г. Тичини, ми маємо можливість ще раз звернутися до геніальної особистості державного та громадського діяча, талановитого поета-модерніста, який зробив значний вклад у розвиток української літератури першої половини ХХ ст.

     Не кожному так таланило в житті, як Павлу Тичині. Він має навіть не один, а два дні народження. Ще й досі сперечаються, який з них вважати офіційним: 23 січня 1891 року (11 січня за старим стилем – день, коли поет з’явився на світ) чи 27 січня 1891 року (як офіційно зазначено в його автобіографії, написаній поетом у 1924 році). Отак і святкують не одним днем, а тижнем народження видатного українського Кларнетиста, який своїми сонячними енергіями вніс нове слово в українську поезію ХХ століття.

     Павло Григорович з’явився на світ в мальовничому селі Піски Бобровицького району Чернігівської області в родині священика. Образ рідного краю займає велику частину поетичного доробку Тичини, який з дитинства привчався любити все українське.

     Батьки юного генія зробили величезний внесок у його майбутнє: Григорій Тимофійович Тичина окрім церковного приходу займав ще й посаду вчителя у школі грамоти, де дитиною Павло отримав свої перші знання.

         Мати Марія Василівна Тичина прищепила дорогому сину любов до українського слова, навчала його народним пісням та думам. Павло Тичина виростав не лише в любові великої сім’ї (крім поета батьки мали ще 9 дітей), але й у великих злиднях. 

     Змалку Павло Григорович виявив інтерес до музики, віршованого слова та малювання. Частково бідність, частково таланти хлопця змусили батьків віддати 9-річного сина до Чернігівського духовного училища (1900—1907 рр...). Згодом Тичина вступив до Чернігівської духовної семінарії (1907—1913 рр...), після її закінчення поїхав навчатися до Київського комерційного інституту, який, в результаті, так і не закінчив (1913—1917 рр.).

     Як поет Павло Тичина починав у 1906 році, коли його поезія викарбовувалась із наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка, почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини – «Синє небо закрилося…» – датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся  про цей вірш: «Подивишся – аж смішно». Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський – в майбутньому – відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911року. На одному із таких літературних вечорів, Коцюбинський сказав: «Серед нас справжній поет!».

     У 1912 році світ вперше побачив тепер відомий усім вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» в першому номері «Літературно-наукового вісника». З того часу новатор українського віршованого слова не сходив зі сторінок газет та журналів: друкувався в газеті «Рада», журналах «Світло», «Червоний шлях», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін... Протягом 1913— 1914 pp... він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє», «Спокуса».

     Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає переломна збірка поезій «Сонячні кларнети» (1918), пройнята сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. В ній з’являється своєрідна українська версія символізму, вимальовується неповторний стиль Тичини, який отримав власну назву – кларнетизм. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

          Про Тичину писали як про генія, що ні на кого не схожий, поета слов’янського й світового масштабу. Проте вже 1924 з’явилися перші голоси про «злам» Тичини. Є. Маланюк констатував: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась».

     Р. Харчук констатувала появу характеристики нової доби – «комплекс Тичини» – між ідентичністю українською і її радянським варіантом. Ніхто не міг зрозуміти, як таке могло статися з Ним? Звичайно, ця змiна відбулася не за один день. Так, між збіркою «Вітер з України» (1924), в якій поет ще намагався зберегти обличчя, й «Чернігів» (1931), що є стовідсотковою агіткою, – сім років без жодної збірки. Обсяг написаного протягом цього часу невеликий. Влада зламала Тичину, зламала юну душу поета-музики, забезпечивши його державною славою і пошаною, але, окрім того, жагучою ненавистю одних і співчуттям інших… 

    Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

   В бібліотеці-філії №3 з нагоди 125-річчя від дня народження Павла Тичини оформлена книжкова виставка « О рідне слово, хай тобі щастить!»   27 січня  в СЗШ №3 з учнями 10 класу  проведено поетичний калейдоскоп «Лицар української поезії».

Бібліотекар О. Котик розповідає про життєвий і творчий шлях поета

Декламування вірша " О, панно Інно!.."

Голосне читання віршів зі збірки "Сонячні кларнети"

Користувач бібліотеки Р.Бондаренко ознайомлюється з книжковою виставкою

 Тичина, якого знають усі. Тичина, якого так ніхто і не пізнав… Бувши одним із 13-ти дітей у родині простого дяка, самотужки вивчив 15 мов, перекладав іноземних класиків, мав прекрасний голос і слух. Декламуючи поезії, ми спробували торкнутися дивного світу поезії Тичини, відчути її серцем і осягнути розумом, переконатися у її неординарності...
    Музичність поезій Павла Тичини викликала захоплення не лише в часи їх творіння, але й майже через дві сотні років. Це свідчить про те, що сучасний читач може не лише прочитати твір мистецтва, але й «почути», відчути його в собі. Тому це ще раз доводить майстерність Павла Тичини не лише на поетичній ниві, але й як обдарованого музиканта. Слова в поезіях – це не просто слова, а ноти, звуки музичних інструментів.